Церква с. Капустин

«…Будь верен до смерти и дам тебе венец жизни»

Откровение 2:10

Непримітна хатинка в селі Капустин Старокостянтинівського району – це Дім Молитви церкви села Капустин. У вересні цього 2010 року церква святкувала своє сторіччя! Нам, молодшому поколінню, важко осягнути, зрозуміти та відчути все те, що пережили християни, які пронесли віру та зберегли її для нас.

Спробуємо трішки підняти завісу історії та дізнатися більше про минуле. Розповідає Оляна Климівна Первак – найстарша із членів Капустинської церкви. Все розпочиналось так: двоє жителів села повернулися з Криму із заробітків – Первак Яків та Каленик (ім’я та прізвище не збереглося, але так говорили на цього чоловіка у селі), привезли із собою Євангелії. Усе розпочалося з домашньої церкви. Спершу увірували родичі, а потім сусіди. Перша церква налічувала близько десяти членів. Слово Боже проповідувалося в Капустині, а далі і в ближніх селах. Збиралися по домівках. На той час люди багато уваги приділяли спілкуванню. «Тепер не так – люди багато часу проводять біля телевізорів, їм не до спілкування» - говорить Оляна Климівна. Була жага до пізнання нового і тому слово Боже вивчалося і досліджувалося. Згодом організувався хор.

Та не все було спокійно. Через певний час розпочалося гоніння з боку представників офіційно прийнятої релігійної громади. Священики розганяли зібрання, виходили з киями і забороняли проводити служіння. Слід зазначити, що православне духовенство у дореволюційний час мало величезний вплив на владу, тому братів викликали до місцевих органів влади і побивали.

Ще один факт, не дуже приємний в історії церкви. Нашим братам і сестрам заборонялося хоронити померлих на загальному кладовищі. Викрикували, щоб віруючих хоронили на полі, як хоронять самогубців, а саму громаду виселити за межі області. Під час похоронних процесій православне духовенство виходило з киями, побивали віруючих і закривали вхід до кладовища, яке було обнесене двометровою огорожею. Пресвітер сказав громаді, що, якщо він помре, залишити його біля кладовища, зробити служіння і йти з миром. Коли настав цей час, так і вчинили. Про це дізнався радник – керівник області, та визвав братів до себе. Вислухавши братів, радник не знайшов нічого, щоб суперечило християнським віруванням і тому відпустив їх і дозволив хоронити на загальному кладовищі, виділивши спеціальне місце.

Православне духовенство виступало проти. Весь час воно викликало служителів до себе або чекали після служіння та злословили. Одного разу, коли церква проводила служіння у Чернятині (сусіднє село), тоді членів церкви налічувалося приблизно 40 чоловік, в село їх впустили, але після служіння загнали у річку, били киями та знімали з сестер хустки. Це був осінній прохолодний період.

У післяреволюційний період церква досить збільшилась, але розпочалося виселення віруючих сімей. Двоє братів не повернулися із заслання. В цей час хрещення проводилося вночі у невеликому ставку, де води було по коліна.

У період голодомору залишилося 10 братів. Довоєнне життя доволі важке: переслідування та репресії. Легше було лише у період окупації. Після війни репресії відновлюються, розпочинається масове виселення сімей до Сибіру. Були виселені сім’ї: Кравчука Тараса та Микити, Ковальчука Тараса. Вони потрапили у важке становище – в холодному Сибіру, без домівок та харчування, навколо тільки одна тайга, приниження та важка праця. Та Бог ніколи не залишає своїх дітей – по Його волі одним з наглядачів був чоловік із Капустина. Він і допоміг, підказавши, як можна втекти із Сибіру. Згодом сім’ї втікають на Донбас. Після війни, це був десь 1947 рік, брати заарештовані: Лебідь Роман, Заєць Філіон, Відтрук Олекса, Первак Михайло, Кравчук Степан із сином. Жінки залишилися з дітьми, жили у досить важких умовах. Але церква не залишала своїх у біді. Це було великим прикладом: «От дивись, як штунди один за одного».

Полегшення наступило лише після смерті Сталіна, керівником країни став Микита Хрущов. Церква відчула перші прояви свободи. Вперше вільне хрещення відбулось у 1989 році. Хоча з боку влади все ще зустрічалися перепони: відключали електроенергію, але Бог дав змогу підключити генератор, тому служіння пройшло, як і планувалося. Того року хрещення прийняло 10 чоловік.

Протягом тридцяти останніх років церква значно обновилася. На даний час налічується 25 членів церкви, середній вік 50 років. У селі проводився німецько-український табір за участі 140 дітей.

У вересні 2010 року відбулося святкування сторіччя церкви у Капустині. Це свято співпало зі святом Жнив. Присутніх було близько 100 чоловік. Свято проводив пастор Поліктин Дмитрович. Було багато гостей з різних місць. Основну частину служіння проводив дитячий хор церкви «Жива вода» з м. Хмельницького. Також брали участь у служінні представники зі Старокостянтинова, Шепетівки та проповідники зі США. З Капустинської церкви вийшли багато служителів, які працюють у різних куточках України та за її межами, несуть пасторське та дияконське служіння.

Пастор Капустинського Дому молитви - Поліктин Дмитрович несе служіння також в м.Хмельницькому в церкві «Жива вода». За його ініціативи з’явився перший у Хмельницькій області дитячий будинок сімейного типу, де спочатку проживало 15 дітей. На даний час у Поліктина Дмитровича виховується 7 дітей. Частина дітей виросли, одружились та з сім’ями приїжджають у гості. Слід відмітити любов та піклування пастора про церкву - це відчувається навіть у атмосфері, коли проходить служіння. Багато праці вже звершено та сподіваємось, ще більше Бог допоможе звершити у майбутньому.

Варто, щоб теперішнє та майбутнє покоління пам’ятали той шлях, яким пройшли наші попередники, пам’ятали про тих, хто вистояв, зберіг вірність Богу, хто дав початок новим церквам, хто сіяв та поливав ниву Господню, щоб кожен прожив достойно свій життєвий шлях.