Історія церкви Дім Євангелія м. Хмельницький

Церква євангельських християн – баптистів у м. Хмельницькому була заснована у 40 – х роках минулого століття. Одним із основоположників був брати Капустяк та Терешкін. У ті часи оселя пастора зазвичай слугувала і будинком молитви, тому щонеділі 10-12 віруючих збирались в будинку пастора поблизу сучасної інфекційної лікарні. В 1947 році на річці Південних Буг були охрещені відразу 15 чоловік, тому потрібно було шукати нове більш просторе приміщення. Старший пресвітер Лук’янчук, що був пастором на той час, придбав половину будинку на вулиці Шестакова, і з того часу церква знаходиться саме тут. Згодом власник другої половини будівлі продав церкві своє помешкання, від'їжджаючи до Анапи, і будинок за адресою Шестакова 43 став повноцінним домом молитви. В 1955 році церква нараховувала 60 вірян, але згодом гоніння та репресії скоротили їх кількість до 8 чоловік.

У 1963 році пресвітером став Данило Андрикевич із Черкас. Подружжя Данило та Марія Андрикевич приклали багато зусилль та часу для розбудови церкви. Були часи, коли вони знаходилися в залі самотні – Данило Михайлович проповідував, а Марія Григорівна слухала Слово Боже, потім разом молилися за пробудження міста. Бувало також, коли чоловік йшов благовістити людям, сестра Марія залишалася одна в порожньому залі, та зі сльозами на очах вголос читала Писання.

І Господь благословив їхню працю – за 2 роки церква зросла до 176 чоловік. Згодом віруючі організували молитовну группу, яка, за їх словами, виконувала «головну роботу в полку». За ініціативи сестер склали молитовний розклад – такий, яким і зараз користуються учасниці сестринського служіння в Україні.

Утворилася у церкві і группа милосердя, яку запропонувала Ніна Маковська. Сестри йшли будинками та дізнавалися про важкохворих або самотніх та брали опіку за цими людьми. Жінки в'язали шкарпетки, шапки, їздили районом та роздавали це нужденним. Також християни їздили в навколишні села, допомагаючи селянам у господарстві та розповідаючи Слово Боже. Люди спостерігали доброту і відкритість вірян та поступово починали відчиняти свої серця для Бога.

Поступово дім молитви став замалим для зростаючої церкви. В 1970 році його перебудували. Марія Андрикевич пригадує, як з настанням свободи слова у 80-х роках для них відчинилося багато дверей. Одного разу до її чоловіка зателефонували. Піздніше приїхала машина, вийшли люди, та не вимовивши жодного слова, його кудись повезли. Опинилися вони у в'язниці для засуджених на страту, провели до в'язня, якому залишилося недовго жити. Йому тогочасний пресвітер Андрикевич розповів про спасіння у Христі. І в кінці зустрічі в'язень покаявся перед Богом. А через рік до брата Данила завітала жінка, яка зі сльозами на очах дякувала священнику – її син лишився живий! Згодом вірянам дозволили відвідувати інтернати та тюрми. Марія Григорівна багато в’язала та роздавала речі дітям – сиротам. Коли її чоловік залишив посаду обласного пресвітера, вони почали відвідувати хворих та в’язнів, заснували благодійну місію, яка доставляла допомогу нужденним.

У 2000 році віряни знову розпочали розбудову нового приміщення церкви.

На будівництві працювали всі – чоловіки та жінки, дорослі та діти.

Нова простора та сучасна будівля може прийняти до себе усіх бажаючих, хто прагне почути Слово Боже. На сьогоднішній день церква налічує біля 400 членів. Віряни постійно проводять різноманітні соціальні заходи, свята та акції, опікуються тими, хто потребує допомоги, чим вносять величезний вклад у духовне пробудження Хмельниччини.